Предстоятель Православної Церкви України Митрополит Епіфаній у проповіді на десяту неділю після П’ятидесятниці закликав вірян твердо триматися єдності Церкви у Христі, слухати її отців і вчителів та уникати спокус. У 2026 році ця неділя припала на 9 серпня.

Головна теза проповіді — єдність має конкретний центр. Для Церкви ним є Христос. Епіфаній уже підкреслював це 29 червня, коли говорив про спільне вшанування апостолів Петра і Павла. Попри їхній винятковий авторитет, Церква, за його словами, не є ані Петровою, ані Павловою — вона є Христовою.

Цей принцип пояснює, чому церковна єдність не зводиться до особистої лояльності до певного служителя. У православній традиції єпископи, священники, богослови й духовні наставники мають різні функції та рівень відповідальності, але жоден із них не підмінює собою джерело віри.

Друга частина проповіді стосується отців і вчителів Церкви. У березні Епіфаній наголошував на апостольській спадкоємності та правдивому вченні Церкви. Для православних християн це означає, що нові духовні ідеї оцінюються не тільки за тим, наскільки вони сучасно звучать, а й за відповідністю Писанню та церковному переданню.

Такий підхід особливо важливий у середовищі, де інформація поширюється дуже швидко. Релігійні поради, пророцтва, тлумачення й суперечки сьогодні легко виходять за межі парафій у соцмережі та месенджери. Саме тому критерій перевіреного вчення стає практичним: популярність публікації або впевненість автора не є доказом її правдивості.

Третій елемент — спокуси. У церковному розумінні це все, що відводить людину від добра й правди. Спокуса може мати форму очевидної слабкості, але може виглядати і як переконання у власній безпомилковості, образа, бажання розпалити конфлікт або готовність повірити в зручне твердження без перевірки.

У квітні Епіфаній говорив, що через Церкву вірні перебувають у духовній єдності один з одним і з Христом, а це створює умови для особистого зростання у вірі. Тобто єдність у його проповідях — не лише питання організації. Вона описується як духовний зв’язок, який має впливати на поведінку людини.

Для щоденного читача тут корисна різниця між довірою і безкритичністю. Довіра дозволяє вчитися в іншого, але не звільняє від відповідальності за те, що людина приймає і поширює. Безкритичність, навпаки, перетворює авторитет на короткий шлях, коли складне питання вирішується фразою «так сказав хтось важливий».

У цифровому середовищі ризик такого короткого шляху зростає. Відео або допис може бути вирваний із контексту, а сильна емоція — створити відчуття впевненості. Заклик до церковної традиції можна розуміти як пораду перевіряти не лише автора, а й зв’язок його слів із ширшим вченням та практикою Церкви.

Єдність у цій моделі не означає, що вірянин має перестати ставити запитання. Навпаки, запитання стає корисним, якщо воно допомагає точніше зрозуміти віру і не перетворюється на привід для приниження співрозмовника. Те саме стосується відповіді: посилання на статус або авторитет ще не замінює пояснення, чому певна позиція вважається церковною.

Практичний сенс традиції саме в тому, що вона дає спільні точки перевірки людям із різним досвідом. Один може бути давнім парафіянином, інший лише знайомитися з православ’ям, але обидва можуть звертатися до тих самих текстів, богослужбових образів і визнаного вчення. Це не робить суперечки неможливими, проте не дозволяє зводити їх лише до того, хто переконливіший.

Застереження від спокус доповнює цю картину особистою відповідальністю. Навіть коректний аргумент можна використати з неправильною метою — щоб принизити, продемонструвати перевагу або зібрати навколо себе прихильників. Тому духовна пильність стосується не тільки того, що людина каже, а й того, навіщо вона це каже і до яких наслідків для спільноти веде її поведінка.

П’ятидесятницю ПЦУ відзначала 31 травня. Це свято традиційно пов’язують із народженням новозавітної Церкви. Наступні неділі рахуються після П’ятидесятниці, тому проповідь у десяту неділю продовжує теми спільноти, віри та відповідальності, які закладені в самому літургійному циклі.

У липні під головуванням Епіфанія відбулося розширене засідання Архієрейського Собору ПЦУ. Воно представляє формальний бік соборності — спільне ухвалення рішень єпископатом. Нинішня проповідь показує інший бік: навіть за наявності церковних структур єдність залежить від того, чи спільнота зберігає спільний духовний центр і чи вміє розрізняти те, що її зміцнює або руйнує.

Для пересічного вірянина практичний зміст можна сформулювати так. Не переносити абсолютну довіру з Христа на людину. Не ігнорувати досвід церковної традиції. Не приймати сильне враження за істину. Не дозволяти конфлікту ставати важливішим за любов і правду.

Така формула робить проповідь актуальною не лише для богословів. Вона стосується будь-якої громади, де існують авторитети, різні погляди та ризик суперечок. У випадку Церкви Епіфаній пропонує три критерії стійкості: єдність у Христі, пам’ять про перевірене вчення і духовну пильність.