Головний результат операції «Вівальді» — не лише звільнені кілометри української землі, а й зміни всередині самої системи ведення бою. Перш ніж Третій армійський корпус почав просуватися вперед, довелося місяцями перебудовувати управління, змінювати командирів, відновлювати підрозділи та зшивати в одну систему розвідку, дрони, логістику й штаби. Наступ, за словами військових, починається не тоді, коли піхота отримує команду рухатися, а значно раніше — з десятків рішень, які рідко потрапляють у новини.
До операції корпус ішов понад півроку. Коли він заходив у смугу відповідальності, першим завданням було не просування, а стабілізація переднього краю. Противник тиснув, бойові порядки на окремих ділянках втрачали цілісність, а росіяни активно використовували тактику інфільтрації: малими групами просочувалися між позиціями, накопичувалися в тилу, створювали загрозу логістиці та поступово розмивали лінію оборони. До червня вдалося стабілізувати фронт у смузі від Борової до Лиману та ліквідувати райони інфільтрації. Без цього неможливо було ні планувати складну операцію, ні накопичувати сили, ні формувати ударне угруповання.
Другою складовою стала зміна управління. Частина бригад прийшла до корпусу після важких боїв, із втратами, проблемами комплектування та підірваною довірою до управління. Андрій Білецький сформулював ключовий принцип: командир має відповідати за весь цикл — від підготовки бійця до результату на полі бою. Десь це означало заміну командира, десь — переформатування штабу, десь — посилення сержантської вертикалі. Посада сама по собі не робить людину ефективним командиром. Сучасний командир має працювати з величезним потоком інформації, швидко ухвалювати рішення, розуміти можливості безпілотних систем, логістики, розвідки та суміжних підрозділів, не душити ініціативу нижчих рівнів. Армія, де рішення годинами ходить нагору і вниз, програє тій, яка проходить цей шлях за хвилини.
Третя складова — зміна уявлення про наступальну операцію. У багатьох досі живе проста картина: багато військових, бронетехніка і рух вперед. Але сучасне поле бою працює інакше. Перед тим як солдат просунеться на кількасот метрів, має відбутися значно більша робота: знайти противника, зрозуміти його логіку, позбавити можливості спостерігати за нашими діями, бити по логістиці, знищувати безпілотники, обмежувати переміщення резервів і лише потім створювати умови для штурмових груп. У рамках «Вівальді» підрозділи безпілотних систем корпусу працювали по російській логістиці. Після ударів по трубопроводу та складах противнику довелося змінювати маршрути постачання паливно-мастильних матеріалів.
В операції були задіяні бригади корпусу, розвідувальні та безпілотні підрозділи, а також придані сили ССО, ГУР і ДПСУ. Для боротьби з інфільтрацією створювався об'єднаний штаб, який на тактичному рівні координував спеціальні й розвідувальні підрозділи в межах єдиного задуму. Головна характеристика сучасної війни — не десять сильних підрозділів, які добре воюють кожен окремо, а десять різних елементів, які в потрібний момент починають працювати як одна система.
Росія має більше людей, ресурсів і значно більшу промислову базу, тому модель «підрозділ проти підрозділу» для України не може бути довгостроковою стратегією. Командир корпусу Білецький поставив завдання: технології мають компенсувати російську перевагу в ресурсах. За його оцінкою, дрони вже забезпечують значну частину уражень противника, а наступним великим напрямком мають стати наземні роботизовані комплекси. Для корпусу ставилося й завдання поступово забирати частину функцій із переднього краю, перекладаючи їх на роботизовані системи. Водночас навіть десять тисяч дронів самі по собі не створюють переваги — усе вирішує система, в якій вони працюють.
4
