Колумніст Мустафа Найєм у своїй колонці стверджує, що європейська інтеграція українського оборонного сектору має працювати на одну мету: забезпечити Збройні сили України більшою кількістю зброї. Доступ українських виробників до європейських ресурсів, на його думку, повинен безпосередньо впливати на ситуацію на фронті, а не лише створювати нові програми та звітні показники.
Найєм нагадує, що українські оборонні компанії вже створили UARM Hub, постійне представництво в Брюсселі. Його завдання — представляти інтереси галузі в європейських інституціях і допомагати виробникам вийти на спільні ринки та програми. Сам факт появи такого представництва автор вважає кроком до системної роботи, однак не гарантує швидкого результату.
Серед головних перешкод колумніст називає фінансування, видачу дозволів на компоненти, укладання контрактів і визнання результатів випробувань. Кожен із цих вузлів, за його словами, може затягувати постачання, навіть коли політична воля є. Саме тому він пропонує вимірювати успіх кількістю та якістю озброєння, яке реально потрапляє до військових.
Окремо Найєм розглядає європейські інструменти фінансування. Програма SAFE передбачає до 150 млрд євро кредитів для держав Євросоюзу; другий раунд цієї програми має обсяг 21,3 млрд євро. Водночас Україна не може отримати кредит SAFE напряму і залежить від того, чи державипартнери ЄС включать українські замовлення до своїх закупівель. Це, за оцінкою автора, створює додатковий рівень посередництва, який ускладнює доступ виробників до коштів.
Ще один інструмент — EDIP. З бюджету цієї програми 1,5 млрд євро на Інструмент підтримки України виділено 300 млн євро. Найєм зазначає, що ці кошти важливі для українських компаній, однак їхній фактичний розмір у порівнянні з потребами фронту залишається предметом дискусії.
Колумніст окремо виділяє спірні питання, які досі не врегульовані. Йдеться про права на технології, локалізацію компонентів і залежність від китайських комплектувальних. Саме останній чинник, за його словами, може стати вразливістю для виробництва, якщо ланцюги постачання не будуть диверсифікованими. Водночас автор не наводить конкретних розрахунків щодо того, яка частка комплектувальних нині походить із Китаю.
Найєм також згадує заплановані дослідження структури ринку та Білу книгу, яку готує BRDO. Саме ці документи, на його думку, мають показати, де саме виникають затримки і хто має відповідати за їх усунення. Проте колумніст визнає, що кількість української продукції в європейських оборонних закупівлях і реальні обсяги фінансування поки невідомі, тому оцінити ефективність інтеграції складно.
Загалом позиція автора зводиться до того, що європейська інтеграція має бути інструментом, а не самоціллю. Програми, фонди й представництва мають рахуватися лише тоді, коли вони приносять реальну зброю на фронт. Саме таким критерієм, за його словами, слід оцінювати подальші кроки української та європейської влади у сфері оборонного співробітництва.
Джерело: pravda.com.ua
16
