Кадрова криза, яку вже неможливо ігнорувати
Цифри холодні, але красномовні. Станом на 2025–2026 роки дефіцит лікарів і середнього медичного персоналу в Україні оцінюється в межах 20–30%, причому найкритичніша ситуація — у сільській місцевості та регіонах, що зазнали руйнувань. Понад 46% лікарів — старші за 50 років, що обмежує потенціал оновлення галузі. На Єдиному порталі вакансій найбільше шукають сімейних лікарів — 536 вакансій, терапевтів — 301, педіатрів — 212.
Це означає, що молодь об’єктивно потрібна системі. Але потрібна не як «заповнювач вакансій», а як носій нових компетентностей — цифровізації, кризового менеджменту, міждисциплінарної взаємодії. Питання в тому, чи готова система прийняти їх саме так.
Що насправді зупиняє молодих лікарів
Дослідження 2024–2025 років чітко окреслюють бар’єри. Понад 62% молодих лікарів називають недостатнє матеріальне забезпечення ключовим фактором, що впливає на рішення залишатися в державному секторі. Ще 44,5% вказують на відсутність чітких механізмів кар’єрного зростання. До цього додається високий рівень психологічного навантаження, пов’язаний із роботою в умовах воєнного стану, що сприяє професійному вигоранню. Дослідження лікарів-інтернів підтверджують високий рівень поширення ознак депресії та синдрому вигорання, а війна суттєво вплинула на психологічний стан переважної більшості респондентів.
Іншими словами, проблема не в тому, що молодь «не хоче працювати». Проблема в тому, що умови, в яких їй пропонують працювати, часто не витримують жодної конкуренції — ні з сусідньою Польщею, ні з IT-сектором, ні навіть із базовим відчуттям безпеки.
Державні стимули: крок у правильному напрямку, але з обмеженнями
Держава реагує. З 2025 року запроваджено одноразову виплату 200 тис. грн для випускників лікарських спеціальностей, які завершили інтернатуру та працевлаштувалися на три роки в державні або комунальні заклади громад із критичною потребою в кадрах. Програму розширено на території можливих бойових дій. Мінімальна зарплата лікарів-інтернів у державних і комунальних закладах — 15 000 грн на місяць. У 2025 році виплату отримали 83 лікарі.
Це важливі сигнали. Але 83 людини — це крапля в морі при дефіциті у 20–30%. І навіть ті, хто отримав підтримку, залишаються в зоні ризику вигорання та подальшого відтоку. Програма вирішує фінансовий бар’єр, але не вирішує системних проблем: перевантаження, відсутності наставництва, обмежених кар’єрних траєкторій і часто — побутової невлаштованості. Один із лікарів, який скористався програмою, розповідав, що оренда житла в громаді дорога, а варіантів мало. 200 тисяч — це мотивація, але не гарантія того, що людина залишиться в професії після трьох років.
Міграція: не лише «за кордон», а й усередині країни
Після 2022 року близько 4 тисяч українських медиків отримали дозвіл на роботу в Польщі за спрощеною схемою. У Чехії за роки війни знайшли роботу 2100 українських медиків. Але міграція має й внутрішній вимір: молоді фахівці змінюють місце роботи в межах країни, орієнтуючись на безпечніші та економічно стабільніші регіони. Це означає, що навіть ті, хто формально залишається в українській медицині, часто залишають саме ті регіони, де потреби найгостріші.
Нове покоління — нові очікування
Молоді лікарі очікують не лише грошей. Дослідження фіксують запит на гнучкість робочого часу, кращі умови праці, сучасне обладнання, можливості професійного розвитку та стабільність. Це не «примхи». Це базові умови, за яких лікар може бути лікарем, а не героєм на вигоранні.
Парадокс у тому, що саме це покоління найкраще підготовлене до майбутнього. Воно вже навчається за цифровими інструментами, проходить рейтинговий розподіл в інтернатуру через електронну систему, звикає до електронних портфоліо та онлайн-освіти. Але система, в яку воно приходить, часто працює за логікою, від якої молодь тікає.
Що потрібно зробити, щоб талановиті медики залишалися
Я не претендую на вичерпну відповідь. Але кілька речей очевидні. По-перше, стимули мають бути не лише фінансовими, а й інфраструктурними: житло, наставництво, захищений час для навчання, психологічна підтримка. По-друге, кар’єрні траєкторії мають бути прозорими: молодий лікар повинен бачити, куди він рухається через п’ять і десять років. По-третє, потрібна реальна інтеграція з IT-сектором і цифровими компетентностями — не як факультатив, а як частина щоденної практики. І по-четверте, держава має визнати, що утримання молоді — це не «соціальна програма», а інвестиція в безпеку країни. Медична система без лікарів — це не система.
Якою буде медицина, коли нинішні студенти стануть лікарями
Я не знаю точної відповіді. Але я знаю, що вона не буде такою, як зараз. Питання лише в тому, в який бік вона зміниться. Якщо молодь залишиться — вона принесе з собою цифрові інструменти, нове розуміння даних, іншу етику комунікації з пацієнтом. Якщо молодь поїде — система старітиме далі, а дефіцит кадрів поглиблюватиметься. Вибір між цими сценаріями робиться не через десять років. Він робиться зараз — у тому, чи почує держава запит покоління, яке ще готове змінювати систему, але вже не готове чекати.
5
