Освіта вважається одним із найважливіших інструментів розвитку суспільства. Вона дає людині можливість здобути професію, побудувати кар’єру та покращити власне життя. Проте в Україні доступ до якісної освіти досі залежить не лише від здібностей і наполегливості, а й від фінансових можливостей родини, місця проживання та соціального середовища.
Формально кожен абітурієнт має право вступати до закладу вищої освіти. Існують бюджетні місця, державна підтримка та різні можливості для здобуття освіти. Однак формальне право ще не означає однакових стартових умов.
Наприклад, абітурієнт із великого міста часто має більше можливостей для підготовки до вступу: доступ до кваліфікованих викладачів, спеціалізованих курсів, освітніх центрів та ширшого вибору навчальних закладів. Натомість молодь із невеликих міст і сіл може стикатися з обмеженим вибором освітніх ресурсів. Це не означає, що такі вступники мають менше здібностей. Проте їхній шлях до університету іноді потребує значно більших зусиль.
Окремою проблемою залишається вартість вищої освіти. Контрактне навчання в окремих університетах може бути фінансово недоступним для багатьох родин. У результаті вибір спеціальності нерідко визначається не лише інтересами чи здібностями молодої людини, а й тим, чи може її родина оплатити навчання.
Особливо важливо говорити про це в контексті медичної освіти. Підготовка майбутнього лікаря потребує значних ресурсів, часу та тривалої професійної підготовки. Водночас суспільство зацікавлене в тому, щоб до медичних університетів вступали здібні й мотивовані абітурієнти незалежно від матеріального становища їхніх родин. Адже майбутній лікар має визначатися передусім знаннями, компетентністю та відповідальністю.
Війна ще більше загострила освітню нерівність. Частина українських дітей і молоді змушена навчатися дистанційно, змінювати місце проживання або пристосовуватися до постійних перебоїв з електроенергією та зв’язком. Для одних дистанційний формат став зручним інструментом, для інших — додатковою перешкодою. Не всі мають однакові умови для повноцінного навчання вдома.
Водночас було б неправильно зводити проблему лише до фінансування. Важливими залишаються якість шкільної освіти, доступність профорієнтації, прозорість вступної кампанії та підтримка студентів із соціально вразливих категорій. Рівність можливостей передбачає не однаковий результат для всіх, а справедливі умови, за яких кожен може реалізувати власний потенціал.
Україні потрібна система освіти, у якій місце народження або матеріальне становище родини не ставатимуть вирішальними чинниками майбутнього людини. Для цього необхідно розвивати освітню інфраструктуру в регіонах, підтримувати талановиту молодь, забезпечувати доступність якісної підготовки до вступу та посилювати адресну допомогу студентам.
Освіта не повинна бути привілеєм тих, хто має більше фінансових ресурсів. Вона має залишатися можливістю для кожного, хто готовий навчатися та працювати над собою. І саме за тим, наскільки країна здатна забезпечити таку можливість, варто оцінювати справедливість її освітньої системи.
Статистичні дані та джерела
1. 84 бали — настільки відрізнялися результати з математики між учнями з найвищим і найнижчим соціально-економічним статусом в українських регіонах за результатами PISA 2022.
2. 2,8 раза — учні з найнижчим соціально-економічним статусом частіше демонстрували результати з математики нижче базового рівня порівняно з іншими 75% учнів.
3. 11% — частка українських школярів, які наприкінці 2024/2025 навчального року навчалися виключно онлайн.
Першоджерела
* OECD — результати PISA 2022 в Україні
* Освітній омбудсмен України — аналіз освітньої нерівності
* UNICEF — освітні бар'єри в Україні, 2025
4
