Відсутність ефективної системи довготривалого догляду та реабілітації для поранених ветеранів створює приховану економічну кризу в Україні. Родини, які змушені самостійно доглядати за близькими, втрачають одразу два джерела доходу, а держава недоотримує мільярди гривень податків. Про це йдеться в колонці експертки CASE Україна з ветеранської політики Олени Бичкової.
За оцінкою Мінветеранів, оприлюдненою наприкінці 2024 року, після завершення війни кількість ветеранів і членів їхніх родин може сягнути 5-6 мільйонів людей, тобто приблизно 16-21% населення. За ширшою оцінкою на основі World Economic Outlook, ця цифра може зрости до 9 мільйонів, або 26,5% населення – приблизно кожен четвертий українець. Їхня здатність працювати, вести бізнес і забезпечувати себе матиме вирішальне значення для відновлення всієї країни.
Особливо гостро проблема постає в родинах поранених ветеранів. Якщо людина не може працювати через стан здоров'я, а її близькі залишають роботу заради догляду, під загрозою опиняються одразу два заробітки. Родина втрачає фінансову самостійність, роботодавці – працівників, а бюджет – частину надходжень. Тому доступний догляд і реабілітація мають бути складовою політики збереження зайнятості.
Історія Наталії Коцарь ілюструє цю проблему. Їй довелося звільнитися з роботи, щоб доглядати за чоловіком Русланом, який після поранення під Авдіївкою повністю втратив зір і частково слух. «Пів року лікарня була нашим домом. Я стала для Руслана очима, руками, підтримкою. Ми разом вчилися жити в новій реальності», – розповідає вона. До звичних рахунків додалися витрати на лікування, поїздки, проживання біля реабілітаційного центру та пристосування житла.
Система догляду має значний дефіцит: близько 65% потреб родини покривають самостійно або вони залишаються без покриття, тоді як держава спроможна забезпечити лише 21% реального попиту. Сім'я, яка раніше утримувала себе, може опинитися перед загрозою бідності. Фінансові труднощі нерідко виходять за межі перебування ветерана в лікарні, адже потреба в догляді може зберігатися й після виписки.
Завершення лікування не завжди означає, що людина може повернутися до самостійного життя. Їй і надалі може бути потрібна щоденна допомога з пересуванням, одяганням, приготуванням їжі чи відвідуванням лікаря. Поряд із повсякденним доглядом необхідно організовувати поїздки, шукати потрібні послуги, оформлювати документи та узгоджувати подальшу реабілітацію. Як зазначено в дослідженні Правозахисного центру «Принцип» про довготривалий догляд, медична й соціальна системи фактично розраховують, що значну частину цих завдань візьме на себе родина. Через недостатню взаємодію між установами близькі часто змушені брати на себе й координацію цієї допомоги.
Витрати часу на догляд можуть залишатися невидимими для державного бюджету, тоді як для родини вони мають цілком реальну ціну. Щоб допомагати близькій людині, членам сім'ї доводиться скорочувати робочий час, пропускати зміни, відмовлятися від замовлень або взагалі залишати роботу. Відсутність видатків на професійний догляд ще не означає економії для суспільства. Частину витрат просто бере на себе родина у вигляді неоплачуваної праці та втраченого заробітку.
Репрезентативної оцінки втрат доходу доглядальників ветеранів в Україні поки немає. Тому масштаб економічних наслідків для їхніх родин залишається невизначеним. Бракує даних про те, скільки доглядальників змушені скорочувати робочий час або залишати роботу, яку частину заробітку вони втрачають і як довго триває це фінансове навантаження.
Масштаб таких наслідків демонструє міжнародне дослідження RAND 2024 року серед американських військових і доглядальників ветеранів. У середньому вони втрачали 4522 долари потенційного доходу на рік. 27% опитаних повідомляли про скорочення робочих годин, необхідність зміни роботи та відчуття дискримінації. Дані індикаторів OECP також підтверджують, що інтенсивний неформальний догляд має значний вплив на погіршення психічного здоров'я, скорочення робочих годин і ранній вихід з ринку праці.
Експерти наголошують на необхідності індивідуальних планів підтримки. Оцінювати спроможність родини та надавати послуги – асистентів, соціальне таксі, денний догляд – потрібно ще до виписки ветерана з лікарні. Успішна реінтеграція допоможе зберегти професійні навички, доходи родин і податкові надходження. Провал означатиме втрату частини цього потенціалу та більшу потребу в тривалій соціальній підтримці.
4
