Український ринок праці восени 2026 року залишається дефіцитним, і кардинальних змін найближчим часом не очікується. Про це в бліц-інтерв’ю розповіла експертка ринку праці Тетяна Пашкіна. За її словами, нестача кадрів формувалася не одне десятиліття, тому протягом осені ситуація навряд чи суттєво зміниться. Винятком можуть стати хіба що масовані обстріли, які спровокують локальні варіації безробіття.
Найбільший дефіцит спостерігається у виробництві, аграрній сфері, будівництві, фармації та логістиці. За словами Пашкіної, у виробництві бракує майже всіх — від різноробочих до голів технологічних відділів і головних конструкторів. В аграрній сфері традиційно не вистачає механізаторів, комбайнерів, агрономів і ветеринарів. Фармацевтична галузь «задихається» від нестачі фармацевтів, у будівництві бракує працівників від початківців до архітекторів, а на складах — комірників, вантажників і комплектувальників.
Серед ключових чинників, що поглиблюють дефіцит, експертка називає мобілізацію, міграцію та структурні проблеми ринку. Демографічний фактор, за її оцінкою, відіграватиме дедалі більшу роль у наступні роки, адже кількість молоді зменшується. Поки що це частково компенсується працівниками зрілого віку, на яких деякі роботодавці не звертають уваги. Водночас мобілізація призвела до того, що близько мільйона людей перейшли з цивільного ринку праці на військовий. Крім того, мілтек поступово забирає фахівців з інших виробництв.
Міграційний вплив, на думку Пашкіної, вже частково подолано — суспільство звиклося з тим, що частина людей перебуває за кордоном і навряд чи повернеться швидко, а можливо, не повернеться взагалі. Водночас характер кадрового дефіциту за останній рік кардинально не змінився, адже проблема накопичувалася роками. Ні вища школа, ні державна служба зайнятості у форматі перекваліфікації, ні корпоративні університети не здатні подолати її за кілька років.
Окрема проблема — невідповідність ринку праці потребам економіки, яка змінюється під впливом війни. Експертка зазначає, що ринок давно не відповідає цим потребам, але не всі роботодавці готові навчати й перенавчати персонал. Самі кандидати також не завжди розуміють, навіщо їм змінювати професію. У середньому сегменті ринку іноді виникає диспропорція між зарплатними очікуваннями та пропозиціями, хоча роботодавці часто усвідомлюють: якщо ділянка роботи простоюватиме півроку, збитки будуть значно більшими за зарплату, яку вони пропонують. Тому компроміс нерідко знаходиться.
Водночас вакансія може залишатися відкритою навіть за конкурентної зарплати. Серед причин — робота без бронювання, незручне розташування, відсутність розвозу, гірший графік, ніж у конкурентів, невчасна виплата зарплати або її частинами, обіцянки премій, яких реально не існує. Люди не погоджуються і на неадекватне керівництво, і на погані умови праці: неопалюване приміщення, відсутність місця для переодягання, туалет-будку на вулиці.
Найбільш дефіцитними у 2027 році, за прогнозом Пашкіної, залишаться ті самі професії, що й нині. Усталеного тренду, за якого на дефіцитні спеціальності йде потік нових кандидатів, поки що немає. Найбільшою проблемою для роботодавців у найближчі два-три роки буде саме пошук працівника, адже традиційні методи підбору й залучення часто не спрацьовують. Роботодавцю доведеться не лише щось обіцяти, а й гарантувати репутацію, а це зможе не кожен. Утримання персоналу також залишатиметься викликом, оскільки амбіційні цілі та концепція «компанії-сім’ї» радше демотивують, ніж приваблюють.
Таким чином, український бізнес змушений змінювати підходи до пошуку та утримання працівників. Без системних змін на ринку праці, які включали б перекваліфікацію, покращення умов і подолання структурних диспропорцій, дефіцит кадрів і надалі стримуватиме розвиток економіки.
7
