Бажання компенсувати з'їдений десерт або ситну вечерю додатковим тренуванням знайоме багатьом. Проте така звичка поступово змінює ставлення до спорту: замість способу підтримувати здоров'я фізична активність починає сприйматися як покарання. Про це розповіла тренерка з пілатесу Оксана Чернецька.
За її словами, установка «наїлася — треба відпрацювати» існує в суспільстві давно. Її формуванню сприяють культура дієт, соціальні стандарти зовнішності та звичка оцінювати їжу й фізичну активність винятково через калорії. Через це тренування нерідко сприймається насамперед як спосіб спалити те, що людина з'їла.
«Їжа — це не вина, яку потрібно спокутувати. Це енергія, поживні речовини, задоволення і частина нормального життя. А фізична активність — спосіб підтримувати своє тіло, а не покарання за те, що ми дозволили собі десерт», — пояснює Чернецька.
Проблема починається тоді, коли після певної їжі людина автоматично відчуває провину та намагається компенсувати її тренуванням. Поступово може сформуватися проста схема: їжа викликає провину, провина змушує тренуватися, спорт починає сприйматися як покарання, а пропущене заняття породжує нове почуття провини. У результаті людина перестає отримувати задоволення від руху й починає сприймати власне тіло як те, що постійно потрібно «виправляти».
«Здорові стосунки з рухом — це коли ти чекаєш тренування, бо знаєш, що після нього почуватимешся краще, ніж до», — наголошує тренерка.
Є кілька сигналів, на які варто звернути увагу. Серед них — почуття провини через пропущене тренування, заняття попри сильну втому та небажання дозволити собі день відпочинку. Ще один маркер — переконання, що легке тренування було «недостатнім», якщо після нього немає сильної втоми або болю у м'язах. Також варто звернути увагу, якщо головним показником успішного заняття стають цифри на смартгодиннику: кількість спалених калорій, кілометрів чи тривалість тренування.
«Є дуже простий тест: після тренування має бути відчуття, що ви подбали про своє тіло. Якщо фізична активність постійно супроводжується страхом, провиною та виснаженням, варто переглянути своє ставлення до неї», — каже Чернецька.
Тренерка наголошує, що користь фізичної активності не обмежується витратою калорій. Під час занять людина розвиває силу, координацію, мобільність, витривалість, баланс та контроль руху. Регулярна активність також важлива для серцево-судинної системи, кісток і суглобів. Тому сильна втома після заняття зовсім не обов'язково свідчить про його ефективність.
«Особливо у пілатесі я часто наголошую своїм клієнтам: якість руху може бути набагато важливішою за кількість повторень. Іноді спокійне тренування, після якого людина виходить із відчуттям легкості та кращого контакту зі своїм тілом, може бути набагато ціннішим за заняття, після якого вона ледве виходить із залу», — пояснює експертка.
Насамперед Чернецька радить змінити запитання, яке людина ставить собі перед тренуванням. Замість «скільки калорій я сьогодні спалю?» краще запитати себе: «Що сьогодні потрібно моєму тілу?» Одного дня це може бути силове навантаження, іншого — робота над мобільністю, відновлення чи легка активність. А інколи рух потрібен просто для того, щоб отримати більше енергії, покращити настрій або провести час із друзями.
Не менш важливо дозволяти собі відпочинок і не прив'язувати тренування до кількості з'їденого.
«Ми тренуємося не для того, щоб заслужити їжу, а тому, що хочемо мати сильне, здорове та функціональне тіло через 10 чи 20 років. Рухова активність — це спосіб турботи про себе», — підсумовує Оксана Чернецька.
2
