Для українців осінь була не просто зміною сезону, а важливим етапом народного календаря. Після завершення польових робіт наші предки готувалися до зими й уважно спостерігали за природою, намагаючись за її знаками передбачити погоду, майбутній урожай і навіть події в особистому житті. Ці знання передавалися з покоління в покоління і формували цілу систему осінніх прикмет.
У традиційному українському календарі початок осіннього циклу пов'язували з днем Семена Стовпника. Раніше він випадав на 14 вересня, а за новоюліанським календарем тепер припадає на 1 вересня. Цей день символізував завершення літа та початок нового етапу в господарському й побутовому житті. На Поліссі цього дня запалювали посвіт — джерело світла в хаті, а частину робіт, які влітку виконували просто неба, переносили до оселі. Починалися вечорниці та досвітки.
За погодою на Семена Стовпника намагалися передбачити майбутній урожай. На Гуцульщині вірили: якщо цього дня гарна погода, наступний рік буде врожайним. А за часом появи дощу визначали, коли краще сіяти озимину: ранковий дощ був знаком для ранньої сівби, денний — для середньої, а вечірній — для пізньої. Водночас сезонні зміни могли починатися ще раніше: день святого Іллі сприймали як один із рубежів між літом та осінню. Звідси походить відоме прислів'я про те, що до обіду ще літо, а після обіду вже осінь.
Осінній цикл був тісно пов'язаний із завершенням землеробських робіт. Особливе місце в традиції посідав обжинковий сніп, зерно з якого могли використовувати для наступної сівби. Це символічно поєднувало завершення одного землеробського циклу з початком наступного: зерно, зібране під час попереднього врожаю, ставало частиною підготовки до нової сівби.
Традиційні осінні повір'я містили й конкретні заборони. Наприклад, на Другу Пречисту, свято Різдва Богородиці, яке припадає на 8 вересня, в окремих місцевостях існували уявлення про зміїв. За народними віруваннями, цього дня змії нібито збиралися разом, а серед них був свій «цар». Через це люди намагалися бути обережними та уникати певних дій, зокрема перебування на дорозі.
Сьогодні осінь асоціюється передусім із похолоданням, але для українського села це був ще й важливий весільний сезон. Після завершення основних польових робіт з'являлося більше часу для святкувань. Особливе місце тут займала Покрова, яка припадає на 1 жовтня. Від цього свята традиційно починався активний період осінніх весіль. Дівчата також зверталися до Покрови з молитвами про майбутнє подружжя.
З Покровою були пов'язані й цікаві шлюбні традиції. Музей Івана Гончара наводить конкретну приказку: «Покрова покриває землю листом, а дівку вінком». У цей день родини, де були незаміжні дівчата, могли символічно показувати, що готові приймати сватів. Для цього використовували калину та рушники, які дівчина виготовила власноруч. Їх виставляли біля оселі й залишали двері відчиненими. Так сподівалися наблизити сватання та майбутнє весілля.
Покрова була важливим днем і для передбачення погоди. Українці вірили, що за природою цього дня можна дізнатися про погоду на найближчі місяці. На Чернігівщині спостерігали за листям на деревах: якщо на Покрову воно ще трималося — чекали теплої зими, якщо вже опало — холодної. Дивилися і на вітер: вітер із «теплого краю» віщував теплу зиму, а з «холодного» — відповідно холодну. Якщо ж на Покрову сніг ще не вкрив землю, то предки вірили, що його не буде й у листопаді та грудні.
Після Покрови змінювався і формат дозвілля молоді. Коли основні польові роботи завершувалися, молодь збиралася в хатах на вечорниці та досвітки. Там не лише спілкувалися й розважалися, а й працювали: пряли, вишивали, плели та виконували інші домашні роботи. Це був важливий елемент сільського соціального життя, де поєднувалися праця, спілкування та знайомства молоді.
А 28 жовтня, на день Параскеви-П'ятниці, українці боялися шити, прясти і ткати. Існувало моторошне повір'я, що свята П'ятниця ходить землею в образі жінки, тіло якої поколене гребенями та зранене голками й веретенами через те, що господині порушують заборону на таку роботу. Ці та інші прикмети допомагали нашим предкам орієнтуватися в навколишньому світі та планувати своє життя відповідно до природних циклів.
