Масовані російські удари балістичними ракетами, зокрема «Іскандером-М» та «Цирконом», зробили питання протиповітряної оборони для України питанням виживання. Комплекс Patriot залишається одним із небагатьох засобів, здатних перехоплювати сучасну балістику, однак наявність пускових установок не розв'язує головної проблеми — браку ракет-перехоплювачів PAC-3, запас яких обмежений. Президент Володимир Зеленський неодноразово наголошував, що постачання таких ракет є одним із найскладніших питань у переговорах із союзниками.
Сполучені Штати висловили готовність надати Україні ліцензію на виробництво ракет-перехоплювачів до Patriot. Про це заявив президент США Дональд Трамп. Зеленський підтвердив, що відповідна робота вже ведеться, і йдеться не просто про закупівлю додаткових комплексів, а про доступ до технологій і локалізацію виробництва. Він також повідомив про домовленість щодо спільного виробництва з компанією Raytheon, яку обговорили під час зустрічі з керівництвом американської оборонної компанії в Києві 23 липня 2026 року.
Однак між офіційними заявами та першою ракетою Patriot українського виробництва лежить складний і тривалий шлях. Ліцензія — це не готовий завод і не готова технологія, а лише дозвіл розпочати створення виробництва. Разом із нею мають передаватися технічна документація, виробничі стандарти, вимоги до контролю якості, навчальні програми для персоналу та механізми взаємодії із сотнями виробників компонентів, які входять до складу ракети.
Право на ліцензійне виробництво ракет до Patriot сьогодні мають лише кілька країн. Першою стала Японія, яка розпочала локалізацію ще два десятиліття тому. Нещодавно до цього клубу приєдналася Німеччина, яка завершує створення власної виробничої лінії, хоча стратегічні домовленості були досягнуті ще кілька років тому.
Історія Patriot почалася ще в 1960-х роках, коли армія США шукала заміну застарілим системам протиповітряної оборони. Програма стартувала наприкінці 1960-х під назвою SAM-D, перші випробування відбулися в 1970-х, а на озброєння комплекс офіційно прийняли 1984 року. Сучасний Patriot, який захищає українське небо, і система зразка 1980-х — це дві різні машини. За понад сорок років експлуатації комплекс пройшов кілька масштабних модернізацій.
Після війни в Перській затоці 1991 року США суттєво переглянули можливості системи для боротьби з балістичними ракетами. Тоді почався розвиток лінійки PAC, який зрештою привів до створення сучасних ракет PAC-3 та PAC-3 MSE. Patriot фактично є безперервною програмою розвитку, що триває вже понад півстоліття: змінювалися радари, програмне забезпечення, системи управління та елементи протиракетної оборони. Кожне нове покоління проходило роки випробувань перед тим, як стати на озброєння.
Точну суму витрат на програму Patriot за всю її історію назвати практично неможливо, адже фінансування надходило десятиліттями через різні оборонні бюджети США. Йдеться про сотні мільярдів доларів. Лише на створення, закупівлю та модернізацію ракет PAC-3 і PAC-3 MSE американський уряд витратив десятки мільярдів доларів.
PAC-3 — одна з найдосконаліших систем протиповітряної та протиракетної оборони у світі. Кожен такий снаряд — це високотехнологічний комплекс, у якому поєднані двигун, система наведення, інерціальна навігація, бортовий комп'ютер, радіолокаційна головка самонаведення, газодинамічна система керування, електроніка та програмне забезпечення. Найсучаснішою ітерацією є PAC-3 MSE (Missile Segment Enhancement), головне завдання якої — знищення балістичних і крилатих ракет, літаків та інших повітряних цілей.
PAC-3 MSE не підривають ціль поблизу, а працюють за принципом «Hit-to-Kill» — фактично влучають у балістичну ракету напряму на величезній швидкості. Для цього ракета мусить у реальному часі обробляти дані з власних датчиків, виконувати надзвичайно точні маневри та витримувати колосальні перевантаження.
Розробка PAC-3 MSE також не була швидкою. Програма стартувала 2004 року, перші підрозділи отримали ракети у 2015–2016 роках, а серійне виробництво розпочалося лише наприкінці 2017 року. Тобто від початку розробки до повноцінного виробництва минуло понад 13 років. Ключові вузли ракети — твердопаливний ракетний двигун, активна радіолокаційна головка самонаведення, бортовий комп'ютер, інерціальна навігаційна система та система обміну даними з батареєю.
Окремим викликом є обмеженість світового виробництва: за рік у світі випускають до 850 ракет PAC-3, а для збиття однієї балістичної цілі сили ППО витрачають щонайменше два постріли. Кожна країна насамперед дбає про власну безпеку та власні резерви, тому передача навіть невеликої партії ракет потребує тривалих перемовин на найвищому рівні. Саме тому питання локалізації виробництва в Україні може стати стратегічним кроком, який зменшить залежність від постачань партнерів. Втім, шлях від ліцензії до серійного випуску ракети, здатної збивати балістику, очевидно, триватиме роки.
