Український річковий флот залишається заручником замкненого кола: судна старіють, верфі простоюють без замовлень, а бізнес не наважується інвестувати в галузь через високі ризики. В умовах війни, коли морські порти Великої Одеси практично закриті, а Дунай знову став критично важливим альтернативним маршрутом, проблема застарілості суден і простою суднобудівних потужностей гальмує потенціал Дніпра та Дунаю як природних транспортних супермагістралей.
На думку Сергія Гурського, який виклав свою позицію в колонці, вихід полягає не в точкових чи ситуативних рішеннях, а в об'єднанні розрізнених учасників ринку в єдиний транспортно-суднобудівний кластер для внутрішніх водних шляхів. Сьогодні судновласник, купуючи судно, опиняється в ізоляції: в умовах розірваних ланцюгів постачання йому доводиться самотужки вирішувати питання ремонту, шукати судноремонтні потужності та вікна в портах. Найменша аварія чи пошкодження призводять до того, що борт завмирає біля причалу на невизначений термін, вимиваючи кошти з бізнесу.
Верфі тим часом стоять без контрактів, цінні кадри втрачаються, а наукові розробки залишаються кабінетною теорією, відірваною від реального судноплавства. Кожен грає сам за себе: судновласники окремо, верфі окремо, порти окремо. Кластерний підхід ламає цю застарілу схему. Його головна ідея проста: перетворити розрізнені компанії на єдину команду, де замовник, суднобудівник, капітан, ремонтник і вчений сідають за один стіл ще до того, як перший лист металу піде на розкрій.
Пропонована структура охоплює всі ланки створення доданої вартості на річці. Ядро кластера формують судноплавні компанії, верфі, судноремонтні заводи, оператори портових терміналів та сервісні бази. Виробничо-технологічний сектор об'єднує виробників суднових енергетичних установок, металоконструкцій, радіонавігаційного обладнання, систем автоматики та засобів зв'язку, що дозволить розширити локалізацію та забезпечити замовленнями вітчизняні заводи. Науково-інноваційний сектор залучає університети та профільні дослідницькі центри, які займаються гідродинамікою, альтернативними видами пального, цифровими системами управління, цифровими двійниками та екологічною безпекою. Інфраструктурний сектор передбачає модернізацію причалів, ремонт шлюзів, підтримку навігаційного обладнання, оновлення глибин та розвиток перевантажувальних комплексів.
Будівництво нового флоту має йти синхронно з розвитком річкових шляхів, інакше сучасні судна не зможуть реалізувати свій технічний потенціал. Однією з ключових переваг кластера є управління повним життєвим циклом флоту: від обґрунтування потреби та проєктування до побудови, введення в дію, експлуатації, сервісу, модернізації та утилізації. Технологічною основою взаємодії має стати єдина цифрова платформа. Вона міститиме електронний реєстр флоту з даними про фактичний технічний стан, алгоритми предиктивного ремонту, що попереджають аварії до їх виникнення, модулі обліку витрат палива та аналітики ефективності рейсів, а також автоматизоване управління постачанням запчастин.
Практичний ефект від такої платформи очевидний: дані про регулярні відмови конкретного вузла одночасно стають доступними судноремонтному підприємству для швидкої заміни та конструкторському бюро для коригування креслень майбутніх серій суден. Для роботи нового флоту потрібні сучасні фахівці: не лише штурмани та механіки, а й інженери систем автоматики, аналітики логістики та спеціалісти з енергоменеджменту. Кластер передбачає ставку на дуальну освіту, де студенти поєднують теоретичні заняття в аудиторіях із практичною роботою безпосередньо на верфях, терміналах чи суднах.
Фінансовим двигуном кластера має стати державно-приватне партнерство. Держава формує прозоре регуляторне середовище, гарантує безпеку судноплавства та підтримує інфраструктуру, тоді як приватний сектор залучає інвестиції у будівництво суден. Додатковими інструментами мають стати програми суднового лізингу, страхування інвестиційних ризиків та довгострокові контракти на будівництво серійного флоту. Формування повноцінного транспортно-суднобудівного кластера забезпечить низку відчутних ефектів: зниження собівартості перевезень завдяки зменшенню простоїв на ремонтах та оптимізації витрат палива, підвищення безпеки судноплавства та надійності річкових маршрутів, стимул для промисловості у вигляді завантаження українських суднобудівних і приладобудівних заводів та збільшення частки вітчизняних комплектуючих, а також розвиток прирічкових регіонів через створення нових робочих місць та зміцнення експортної спроможності держави.
Кластерна модель означає перехід від точкового виживання окремих підприємств до скоординованої державної політики, здатної повернути Україні статус сильної річкової держави. В умовах, коли логістичні маршрути залишаються вразливими, а автомобільні та залізничні шляхи перевантажені, розвиток внутрішнього водного транспорту може стати не тимчасовою альтернативою, а стабільним і безпечним каналом для перевезення зерна, металу та інших вантажів.
4
