Щонайменше 404 українські військовослужбовці, захоплені в російський полон під час Курської операції, опинилися під кримінальним переслідуванням у РФ. Про це свідчать дані голови Медійної ініціативи за права людини Тетяни Катриченко. На відміну від більшості військовополонених, які очікують обміну, цих бійців російське правосуддя розглядає не як комбатантів, а як терористів: їм інкримінують участь у незаконних збройних формуваннях, убивства мирних жителів та обстріли цивільних об'єктів, зокрема автобусів.

Курська операція розпочалася 6 серпня 2024 року. Вже до кінця того місяця Сили оборони України взяли під контроль понад 100 населених пунктів — приблизно 1300 квадратних кілометрів території Росії. Разом із територією українські військові захоплювали й живу силу противника. Зокрема, 14 серпня 2024 року бійці Центру спеціальних операцій «А» СБУ взяли в полон 102 військовослужбовців 488-го гвардійського мотострілецького полку ЗС РФ та спецзагону «Ахмат». У День Незалежності України відбувся перший обмін: Росії передали захоплених строковиків, а додому повернулися 115 українських бійців, більшість із яких обороняли Маріуполь. Загалом за час Курської операції Україна передала для обмінного фонду 1018 російських військовослужбовців, повідомляв колишній головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський.

Утім, полонених брали з обох боків, і не всі українські захисники діставалися місць утримання живими. У жовтні 2024 року проєкт DeepState із посиланням на джерела в 1-й окремій танковій бригаді повідомив, що росіяни розстріляли дев'ятьох українських військових, які здалися в полон на Курщині. За даними Офісу генпрокурора, наразі відкрито 127 кримінальних проваджень за фактами вбивств 321 військовополоненого. Раніше в Офісі зазначали, що щонайменше 75 українських бійців розстріляли після того, як вони здалися в полон під час Курської операції, — майже кожен четвертий від загальної кількості страчених.

Точна кількість українців, яких Росія захопила на Курщині, досі невідома: багато захисників місяцями вважаються зниклими безвісти, а інформацію про них родини змушені шукати в телеграм-каналах. Правозахисники мають підтверджені дані лише про тих військових, кого Росія сама вивела з тіні, розпочавши проти них судові процеси. За словами Катриченко, таких на сьогодні щонайменше 404.

Одну з таких історій розповіла мати з Черкащини, яку назвемо Оксаною. Її син Микола пішов до війська на початку повномасштабного вторгнення, попри виразку шлунка. На Курський напрямок він потрапив на початку вересня 2024 року, а за кілька днів його група опинилася в полоні. Про це мати дізналася не від військової частини, а з відео в телеграм-каналі: син відповідав російською на запитання, а біля його голови виднілося дуло автомата. Оксана помітила, що слова давалися йому важко — він не розмовляв російською і не вивчав її в школі. Повідомлення від ТЦК та СП надійшло лише через два дні, і в ньому чомусь ішлося про полон у Сумській області, хоча там тоді не точилися бої.

Через п'ять місяців Оксані подзвонили з невідомого номера. Хлопець, який перебував із Миколою в одній колонії, розповів, що полонених змушують працювати: за виконання плану дають додатковий шматок хліба або цигарку. А ще за місяць мати побачила відео із зали російського суду. На лаві підсудних сиділи четверо українських військових, серед них — її син. Їх звинувачували в тероризмі та вбивстві мирних жителів, нібито вони обстрілювали автобуси. Оксана звернула увагу, що в дні, про які йшлося в обвинуваченні, її син ще не потрапив на Курщину. Кожного з чотирьох бійців російський суд засудив до 17 років позбавлення волі: чотири роки вони мають провести у в'язниці, а решту строку — в колонії.

Ця історія типова для українських полонених Курського напрямку, кажуть правозахисники. Російське слідство нерідко будує обвинувачення на подіях, які не мають підтвердження, а суди ухвалюють вироки без належної перевірки доказів. Таке переслідування не лише позбавляє бійців статусу військовополоненого, а й ставить під загрозу їхнє повернення додому під час обмінів, адже Москва розглядає цих людей як засуджених злочинців, а не як комбатантів.