В Україні триває друга хвиля масових протестів, спричинена відставкою міністра оборони Михайла Федорова та вимогами звільнити головнокомандувача Збройних сил Олександра Сирського. Дев'ятий день поспіль громадяни виходять на вулиці, висловлюючи невдоволення рішеннями президента Володимира Зеленського, які, на думку багатьох, загрожують національній безпеці та підривають довіру до влади. Під тиском протестувальників глава держави погодився звільнити Сирського, однак справжні причини відставки Федорова досі не оприлюднені.
За інформацією численних співрозмовників «Української правди» в політичних колах, президент міг ухвалити рішення «загубити» одного з найефективніших членів своєї команди не лише через конфлікт навколо оборонного відомства, а й через небажання посилювати політичний вплив людини, чия вага дедалі більше наближалася до президентської. Публічно Володимир Зеленський пояснив лише ту частину історії, яка стосувалася непорозумінь між колишнім головнокомандувачем і колишнім міністром.
Цими днями в політичних колах активно обговорюють тему «липневого запаморочення» влади та повторного пострілу в ту саму ногу, що й рівно рік тому під час знищення незалежності Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Тоді масове обурення викликало саме знищення незалежності антикорупційних органів, а причиною антидемократичного кроку президента стало очевидне наближення правоохоронців до викриття корупції в найближчому оточенні глави держави.
Рік тому, коли Банкова провалила «літній контрнаступ» на НАБУ і САП, у команді президента знайшлася лише одна людина, яка могла забезпечити конструктивну комунікацію з антикорупціонерами. Михайло Федоров, за свідченнями очевидців тих подій, не просто погоджував кроки влади щодо «відмотування» ситуації назад, а й протистояв тодішньому всесильному голові Офісу президента Андрію Єрмаку, який вважав, що потрібно навпаки дотискати. У результаті НАБУ і САП із повернутими повноваженнями вручили Єрмаку підозру в легалізації майна, здобутого злочинним шляхом.
Після серії підозр найближчому оточенню президента, яка під кінець минулого року завершилася обшуками в самого Єрмака та його відставкою, у повітрі зависло питання наступника. Тоді президент у звичній манері провів публічний кастинг, опублікувавши фото зустрічей із різними діячами, серед яких був і Федоров. Як переконують одразу кілька джерел, наближених до Офісу президента, кандидат навіть прописав концепцію переформатування ОП із джерела необмеженої влади на джерело реформ. Але замість Банкової один із найдавніших членів Зе-команди потрапив до Міністерства оборони.
Важливо зазначити, що в Офіс президента, як переконують співрозмовники «Української правди» в політичних колах, Федорова «не пускали» одразу два важковаговики, до яких дослухається Володимир Зеленський — Андрій Єрмак і Давид Арахамія. Це один із небагатьох прикладів, коли інтереси одвічних конкурентів за вплив на президента збіглися. Арахамія, за словами співрозмовників, керувався політичною доцільністю, не бажаючи збільшувати вплив і без того надто довіреної особи в оточенні президента. «Він стане надто великим», — цитував тоді Арахамію один із впливових політичних діячів.
А от Єрмак у грудні 2025 року міг збивати Федорова через рейтинг та вибори. Принаймні такі висновки можна зробити із фрагменту спілкування Єрмака з Веронікою Феншуй, який є в розпорядженні редакції. У ньому Єрмак обговорює можливе призначення Федорова головою Офісу президента, наголошуючи, що той може «підсидіти» його, піднявши собі рейтинг завдяки медійній увазі. Цей діалог свідчить про те, що навіть у найближчому оточенні президента точилася боротьба за вплив, яка зрештою призвела до відставки Федорова.
У політичних кулуарах стрімко поширюється інформація, що перший фігурант так званого «Міндічгейта» пішов на угоду зі слідством. Керівник президентської фракції в парламенті Давид Арахамія, який остаточно замінив Андрія Єрмака біля вуха президента, ризикує як мінімум повторити долю попередника, отримавши підозру в корупції, а як максимум — перетворитися на Єрмака, який використовував владу не за призначенням. Це створює додаткову напругу в уже й без того кризовій ситуації.
Таким чином, Україна опинилася в епіцентрі найбільшої політичної кризи за сім років правління Володимира Зеленського. Питання, яке нині хвилює багатьох: чи зможе влада впоратися з викликами, не втративши довіри громадян та міжнародних партнерів, і чи не стане це початком нового етапу боротьби за владу в країні, що веде війну.
