Протести, які спалахнули у Франції через проблеми в системі освіти, вийшли за межі однієї країни та набули загальноєвропейського масштабу. Солідарні акції, блокування навчальних закладів і студентські марші відбулися зокрема в Бельгії, Італії, Іспанії та Австрії. Місцева молодь вийшла на вулиці під схожими гаслами, підтримуючи французьких ліцеїстів і протестуючи проти скорочення видатків на освіту та соціальних проблем у власних країнах.
Кульмінацією заворушень стали вихідні, коли у французькому Ліможі спалили історичну будівлю мерії. Поліція затримала понад 1800 осіб по всій країні. Попри те, що більшість демонстрацій залишалися мирними, окремі учасники підпалювали сміттєві баки, руйнували автобусні зупинки та вступали в сутички з правоохоронцями. У відповідь поліція застосовувала кийки, сльозогінний газ і травматичну зброю.
Поштовхом до протестів стала хронічна криза у французьких школах, що накопичувалася роками: неналежні умови навчання, брак учителів, надмірне навантаження та занедбаний стан приміщень. 17 вересня у ліцеї Сент-Екзюпері в передмісті Парижа вчителі оголосили страйк через відсутність викладачів математики, французької, історії та літератури. Напередодні уряд оголосив про намір жорстко обмежити фінансування соціальних галузей, зокрема освіти, у проєкті нового бюджету. Наступного ранку вчителів підтримали ліцеїсти, навколо будівлі з'явилися барикади, і протест поширився країною.
Згодом до акцій долучилися Профспілковий союз ліцеїстів, інші шкільні об'єднання, студентські профспілки, а наприкінці вересня — провідні конфедерації працівників державного сектору CGT, FO та Solidaires. У Франції глибоко вкорінена культура вуличного спротиву, що сягає революцій XVIII–XIX століть, подій 1968 року та протестів «жовтих жилетів» часів першого терміну Макрона. Протести розвиваються хвилями: стихають переважно по буднях і поновлюються на вихідних, оскільки реакція влади на озвучені проблеми залишається половинчастою.
Уряд анонсував екстрене направлення кількох тисяч учителів на заміну в найпроблемніші школи та пообіцяв додаткові бюджетні кошти на ремонт приміщень. Водночас загальні параметри суворої економії в державному бюджеті не переглянуто, що лише посилило відчуття ігнорування серед протестувальників. Ситуацію підживлює й жорстка реакція силовиків.
Дедалі більше протести перетворюються на виступи проти чинної влади загалом. На вулицях з'являються й сторонні символи, зокрема палестинські прапори, що пояснюється давніми антиізраїльськими настроями лівої молоді та мігрантів з арабських і африканських країн. У багатьох місцях акції втратили політичний порядок денний, звівшись до хуліганства й мародерства.
На політичному рівні протест активно підтримала ультраліва партія «Нескорена Франція» Жан-Люка Меланшона. Ліворадикали публічно закликають молодь продовжувати спротив і намагаються очолити порядок денний, аби перетворити бунт щодо освіти на загальнонаціональну революцію проти бюджетної політики Еммануеля Макрона. Ультраправі, навпаки, підтримали владу і закликали жорстко карати «вандалів», проте в довшій перспективі протести грають на руку Марін Ле Пен та «Національному об'єднанню» з їхньою антимігрантською риторикою.
Як зазначив виконавчий директор центру прикладних політичних досліджень «Пента» Олександр Леонов, влада наразі не може дати ради ситуації, що підкріплює позиції ультраправих, адже в соцмережах активно підкреслюється роль мігрантів у багатьох виступах. Головна небезпека, за його словами, полягає в тому, що нинішня криза загрожує остаточно маргіналізувати поміркованих політиків у Франції перед президентськими виборами наступного року. Якщо «вулиця» продовжить радикалізуватися, існує ризик виходу у другий тур виключно радикальних кандидатів — від ультралівих та ультраправих.
Для України така внутрішня турбулентність у Європі створює додаткові ризики. Вона зміщує фокус уваги союзників на власні проблеми та підвищує ймовірність перегляду підтримки Києва. Поширення протестів на інші країни ЄС свідчить про спільність соціально-економічних проблем молоді та складнощі їх вирішення, що може послабити єдність Євросоюзу в ключових питаннях.
17
