Українсько-південнокорейські відносини опинилися в одній із найглибших криз від початку повномасштабного російського вторгнення. 8 жовтня Міністерство закордонних справ Південної Кореї оголосило про відкликання свого посла в Україні Пак Кі Чхана. Це стало кульмінацією дипломатичного конфлікту, який спалахнув після того, як Київ передав Сеулу двох північнокорейських військовополонених і публічно повідомив про це.
Ще в середині вересня відносини двох країн виглядали стабільними. 23 вересня міністр закордонних справ України Андрій Сибіга зустрівся в Нью-Йорку зі своїм південнокорейським колегою Чо Хьоном. Сторони обговорювали поглиблення політичного діалогу, торгівлю, інвестиції, відбудову України та спільні загрози від військової співпраці Росії й КНДР. У липні Володимир Зеленський уперше зустрівся з президентом Південної Кореї Лі Чже Мьоном. Сеул оголосив про додаткові 100 мільйонів доларів невійськової допомоги Україні, а рамкова угода передбачала можливість залучення до 2,1 мільярда доларів пільгових корейських кредитів на відбудову до 2029 року.
Однак того самого 23 вересня, під час виступу на Генеральній Асамблеї ООН, Зеленський повідомив, що Україна передала Південній Кореї двох північнокорейських військовополонених. Обох захопили українські військові в Курській області Росії в січні 2025 року. Здавалося б, це мало стати прикладом успішної співпраці, адже Південна Корея раніше сама виступала за передачу полонених на свою територію, де вони могли б жити в безпеці. Натомість уже 24 вересня президент Лі Чже Мьон публічно звинуватив Україну в порушенні домовленості про конфіденційність. За версією Сеула, інформацію про передачу військових не мали розголошувати, щоб не наражати на небезпеку самих полонених та їхні родини, які залишилися в КНДР.
Українська сторона заперечила існування такої домовленості. Південна Корея вимагала офіційних пояснень і вибачень. Андрій Сибіга назвав ситуацію дипломатичним непорозумінням. Згодом Чо Хьон підтвердив, що отримав повідомлення з вибаченням, однак заявив, що його рівень не відповідає очікуванням Сеула. 2 жовтня Лі Чже Мьон пригрозив Україні додатковими заходами, якщо Київ не визнає порушення домовленостей і не вибачиться публічно. Він також розкритикував українські заяви про загрозу воєнного конфлікту між Північною та Південною Кореєю, звинувативши Київ у риториці, яка може підштовхнути Корейський півострів до війни.
На тлі цієї кризи адміністрація Лі Чже Мьона намагається зменшити напруженість у відносинах із Північною Кореєю та відновити міжкорейський діалог. Пхеньян, утім, не демонструє особливого бажання відповідати взаємністю. Навпаки, 7 жовтня Кім Чен Ин надіслав Володимиру Путіну листа з нагоди його дня народження, в якому назвав російського президента «найдорожчим другом», підтвердив намір розвивати стратегічний союз із Москвою та вкотре підтримав російську «священну війну». Поки Сеул шукає шлях до примирення з Пхеньяном, північнокорейські військові здобувають бойовий досвід у війні проти України, а Росія допомагає КНДР розвивати військові технології.
Санмін Шім, старший науковий співробітник Центру зовнішньої політики та національної безпеки Інституту політичних досліджень Асан, вважає, що уряд Південної Кореї настільки зосереджений на нормалізації відносин із Росією, що фактично відкидає все, що може бути чутливим для двосторонніх відносин між Північною Кореєю та Російською Федерацією. «Попри те, що Україна люб'язно передала цих північнокорейських полонених Південній Кореї, південнокорейський уряд насправді цього не цінує», — зазначив експерт. Він додав, що численні жести доброї волі з боку українського уряду для Сеула практично нічого не важать.
За словами Шіма, широка громадськість Південної Кореї позитивно сприйняла перевезення полонених на свою територію, де вони зможуть жити у вільній державі. Однак нинішня політична лінія адміністрації Лі Чже Мьона, орієнтована на примирення з Пхеньяном і нормалізацію з Москвою, суттєво ускладнює подальшу співпрацю Києва та Сеула. Криза довкола двох військовополонених засвідчила глибші розбіжності між стратегічними пріоритетами України та Південної Кореї, які можуть мати довготривалі наслідки для безпекової ситуації в регіоні.
4
