Офіс Генерального прокурора спільно зі Службою безпеки України та Міністерством внутрішніх справ підписали Інструкцію з організації досудового розслідування у кримінальних провадженнях про злочини щодо сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом. Документ ставить у пріоритет постраждалих, їхню гідність, безпеку та добровільну участь на кожному етапі кримінального процесу.
Розробка Інструкції тривала з 2023 року. Тоді за підтримки міжнародних експертів, зокрема організації Global Rights Compliance та експертки британської Ініціативи із запобігання сексуальному насильству в умовах конфлікту (PSVI) докторки Інгрід Елліот, Офіс Генерального прокурора створив Робочу групу для підготовки стандартних операційних процедур розслідування сексуального насильства в умовах збройного конфлікту (СНПК) в Україні.
До робочої групи входили прокурори ОГП та прокурори з областей із великою кількістю випадків СНПК, зокрема Херсонської, Донецької та Харківської, а також слідчі СБУ та Національної поліції. У процесі брали участь представники Координаційного центру підтримки потерпілих та свідків, ювенальні прокурори, медичні експерти, психіатри та психологи. За словами авторів, знадобилися десятки консультацій, зустрічей і правок, щоб документ справді запрацював і щоб усі сторони процесу дійшли згоди.
Ключовим етапом став круглий стіл, під час якого постраждалі від СНПК мали відверту розмову зі слідчими та прокурорами про свій здебільшого негативний досвід взаємодії з правоохоронними органами. Саме цей досвід ліг в основу доопрацювання Інструкції, щоб вона не лише відповідала вимогам кримінального процесу та міжнародним стандартам, а й виправляла недоліки попередніх підходів та відображала реальні потреби постраждалих.
Перший крок до реалізації потерпіло-орієнтованого підходу — запровадження спеціалізації слідчих і прокурорів у справах щодо СНПК. Спеціально підготовлені фахівці, які пройшли відповідне навчання, першими контактуватимуть із потерпілими, проводитимуть досудове розслідування та забезпечуватимуть процесуальний нагляд. Це має мінімізувати ризики повторної травматизації, адже для багатьох потерпілих саме негативний досвід першої взаємодії ставав визначальним у рішенні, чи повідомляти про пережите насильство та брати участь у провадженні.
Інструкція також вимагає адаптації підходів до роботи з різними категоріями потерпілих та спеціалізованої підготовки для взаємодії, зокрема, з чоловіками, дітьми та іншими групами, які можуть мати специфічні потреби або потребувати особливо чутливого підходу. Окремий принцип документа — повага до автономії потерпілих, зокрема процедура отримання інформованої згоди як на участь у кримінальному провадженні загалом, так і на проведення окремих слідчих дій.
Автори наголошують, що документ має відповідати не лише міжнародним стандартам і найкращим практикам, а й узгоджуватися з жорсткими процесуальними вимогами українського кримінального процесуального законодавства. Тому окремі підходи можуть бути повною мірою реалізовані лише після відповідних змін до чинного законодавства.
Навесні цього року Генеральний секретар ООН вперше в історії включив Збройні Сили Російської Федерації та її силові структури до переліку сторін, які, ймовірно, вчиняли або несуть відповідальність за систематичні випадки сексуального насильства в умовах збройного конфлікту. Це стало можливим завдяки роботі українського громадського сектору, міжнародних організацій, правоохоронних органів та, насамперед, постраждалих, які наважилися не мовчати.
Притягнути Росію та конкретних виконавців до відповідальності — політичної та юридичної — можливо лише за умови, якщо постраждалі готові говорити про пережитий досвід у рамках кримінальних розслідувань. Однієї гарантії конфіденційності недостатньо, коли в суспільстві існують упередження та стигма щодо СНПК, а кримінально-процесуальне законодавство, яке ще не позбулося відголосків радянського карально-обвинувального ухилу, ретравматизує потерпілих.
Україна не перша держава, яка зіштовхнулася з питанням СНПК, і не перша, яка не була готовою надати потерпілим ту підтримку та визнання, яких вони потребували, особливо протягом перших восьми років збройного конфлікту. Та сьогодні Україна є однією з небагатьох держав, де питання СНПК не є табуйованим, а кримінальне переслідування за сексуальне насильство визнано одним із пріоритетних напрямків. Попереду ще довгий шлях і робота над помилками, але людиноцентричні підходи до розслідування сексуального насильства вже стають не просто політичним гаслом, а керівним принципом для правоохоронної системи.
2
