Незалежність України виборюється насамперед успіхами на полі бою, а економіка, культура та дипломатія втрачають сенс, якщо фронт не втримається. У класичній війні на виснаження Україна не може змагатися з противником у кількості людського ресурсу чи масі важкого озброєння, тому єдиний шлях до збереження держави — асиметричне протистояння. Досвід Третього армійського корпусу демонструє, що це можливо навіть за умов хронічного дефіциту ресурсів.
Командування корпусу визначило п'ять основних чинників, які можуть забезпечити суверенність держави. Ці напрацювання вже працюють у корпусі, і їх реально масштабувати на всі Збройні сили України. Перший чинник — акцент на технологічність, адже технології у сучасній війні є головним засобом збереження життя воїна та єдиним способом розриву логістичних і бойових ланцюгів ворога.
Водночас, як наголошують у корпусі, не варто будувати ілюзій: робот або дрон не здатний закріпитися на позиції чи фізично утримувати рубежі так, як це робить підготовлена піхота. Проте технологічна компонента здатна радикально зменшити кількість людей, які перебувають безпосередньо на лінії бойового зіткнення. Самі по собі технологічні засоби не виграють бій — справжнє масштабування починається там, де поодинокі засоби об'єднуються у цілісну систему ведення війни.
У Третьому армійському корпусі цей асиметричний контур працює як єдиний механізм: засоби БПЛА та радіоелектронної розвідки забезпечують цілодобове спостереження, після виявлення цілі миттєво включаються ударні FPV-дрони та наземні роботизовані комплекси, а роботизовані платформи беруть на себе найнебезпечнішу логістику — підвоз боєкомплекту, води, їжі та евакуацію поранених. Такий комплексний підхід мінімізує присутність піхоти безпосередньо на лінії вогневого ураження.
Чим більше фронт залежить від технологій, тим більше зростає потреба у посиленні управління. Для аналізу інформації, швидкої інтерпретації розвідувальних даних та ухвалення рішень необхідно збільшувати кількість особового складу в управлінні та підвищувати якість підготовки кадрів. Цього вимагає пришвидшення темпів війни, коли рішення треба приймати блискавично. Робота дронів та роботів не дасть результату без супроводу програмних комплексів, ситуаційної обізнаності та системи автоматизованого управління вогнем.
Другий чинник — міцні горизонтальні зв'язки та децентралізація. У сучасній високоінтенсивній війні жорстка вертикаль управління є згубною, адже жодна людина фізично не здатна опанувати величезний обсяг інформації та прийняти десятки адекватних рішень одночасно. Спроба особисто контролювати все призводить до управлінського колапсу, затримок у реагуванні та невиправданих втрат.
Альтернативою є концепція Mission Command — децентралізоване управління на основі наказу-завдання, поєднана з міжфункціональними горизонтальними зв'язками. Старший командир формує задум операції, визначає кінцеву мету та виділяє ресурси, а як саме досягати цієї мети на своєму рівні — вирішують підлеглі командири батальйонів, рот та взводів. Як зазначає командир корпусу, бригадний генерал Андрій Білецький, армія — це оркестр, де кожен елемент грає свою партитуру, але у повній гармонії з іншими.
У Третьому армійському корпусі в кожної ланки є своя зона відповідальності. Корпус займається управлінням в тилу противника, оперативним вогневим ураженням та перерозподілом ресурсів між напрямками. Завдання бригади — повноцінна підтримка дій батальйонів, координація тактичних дій у своїй смузі та забезпечення матеріально-технічними засобами. Батальйони безпосередньо ведуть бойові дії на полі бою та здійснюють оперативне застосування наданих вогневих засобів.
У корпусі також діє посада Battle Captain — спеціально виділена посадова особа, яка веде поточний бій у реальному часі, вивільняючи командира від мікроменеджменту для оперативної координації та планування майбутніх кроків. У такій системі всі питання, які підрозділи здатні вирішити між собою на горизонтальному рівні, вирішуються напряму, без годин очікування погодження. Така децентралізація неможлива без довіри та надання підлеглим справжньої суб'єктності.
