Собачий мозок здатний відрізняти налякані людські обличчя від сердитих і сумних. Це показало нове дослідження з функціональною МРТ, у якому домашні собаки дивилися на фотографії незнайомих людей із різними емоційними виразами.
У першій частині експерименту брали участь вісім собак. Їм показували щасливі та нейтральні обличчя. Тварини були при свідомості й лежали в томографі після спеціального тренування. Щасливі вирази сильніше активували праву скроневу ділянку мозку, а сигнал доходив до хвостатого ядра — структури, пов’язаної із системою винагороди.
У другій частині кількість емоцій збільшили. Дванадцять собак бачили щастя, гнів, страх і смуток. Дослідники спочатку перевірили ділянку мозку, яка відреагувала на щасливі обличчя в першому експерименті. За її активністю можна було відрізнити щастя від кожної негативної емоції, але не гнів, страх і смуток між собою.
Тоді команда проаналізувала патерни всього мозку. У цьому випадку різниця з’явилася між страхом і гнівом, а також між страхом і смутком. Між гнівом і смутком статистично надійного розділення не було.
Цей результат доповнює попередню картину собачого сприйняття. Раніше науковці вже показували, що собаки реагують на людські обличчя та можуть відрізняти позитивні сигнали від негативних. Нова робота йде далі: вона показує різні нейронні представлення всередині одного негативного емоційного класу.
Одна з гіпотез авторів стосується загрози. Налякане обличчя може попереджати про небезпеку в довкіллі. Сердите обличчя може означати, що загроза походить від конкретної людини. Смуток, навпаки, часто не вимагає негайної захисної реакції. Для собаки різниця між цими сигналами може бути корисною у виборі поведінки.
Проте формулювання «собака знає, що ви відчуваєте» було б занадто сильним. Томографія показує, що мозок реагує по-різному на зображення. Вона не доводить, що тварина має людське розуміння емоцій або може точно визначити внутрішній стан людини.
Також треба враховувати невеликі вибірки. У першому експерименті було вісім собак, у другому — дванадцять. Для fMRI-досліджень із домашніми тваринами це складна робота, але результат потрібно повторювати на більших і різноманітніших групах.
У реальному житті собака отримує більше підказок, ніж фотографія. Вона чує інтонацію, бачить рухи тіла, відчуває запах і знає звичайну поведінку конкретної людини. Тому нейронна чутливість до облич може бути лише одним елементом ширшої системи соціального сприйняття.
Подальші експерименти мають перевірити, як ці відмінності впливають на дії. Чи буде собака після наляканого обличчя частіше оглядатися, а після сердитого — збільшувати дистанцію? Від відповіді залежить, наскільки добре нейронна різниця пояснює те, що власники собак бачать щодня: тварини уважно стежать не лише за нашими командами, а й за тим, як ми виглядаємо.
Цікаво й те, що дослідження працювало з обличчями незнайомих людей. Отже, знайдену різницю не можна пояснити лише особистою історією собаки з господарем. Водночас це відкриває окрему тему для майбутнього: чи буде реакція сильнішою або точнішою, якщо на екрані з’явиться знайома людина. Тривале життя поруч із конкретним власником може додавати до загального розпізнавання емоцій індивідуальний досвід, який фотографії незнайомців не охоплюють. Так можна буде відокремити універсальну реакцію на людську міміку від тонких навичок, які собака набуває саме у своїй родині. Тоді висновки з лабораторного екрана можна буде перевірити в ситуаціях, які справді трапляються вдома, на прогулянці або під час контакту з незнайомцями. Це і покаже практичне значення знахідки для собак.
